Знаєте, з ким воюють орки в нашому місті? З отакими жінками. Беззбройними. У яких від горя не видно очей. Які шукають своїх синів. Орки викрали їх кілька днів тому. Кажуть, уже через дві години після того, як було втрачено зв’язок, за кермом автівки сидів орк. Жінки вийшли на мітинг. Це єдине, що вони можуть зробити в цій жахливій, страшній ситуації. Єдине, що могли зробити …
«Були випадки, що лежить корова, яка ще вчора ходила, а в неї відрізана або нога, або частина тулуба. Просто вбивали корів, відрізали те, що їм краще смакує, і так залишали». Колишня ферма схожа на коров’ячий морг. Всюди туші мертвої худоби. Убиті обстрілами або застрелені росіянами на вечерю, померлі від голоду. У моєї покійної бабусі була Зорька, така біла корова, з великими очима, добра, …
2 березня 2022 року моє життя вмістилося в один рюкзак — я разом зі своїми доньками вирішила вибиратися з Харкова. Дивом знайшли машину на вокзал, а там — давка, паніка, безладдя. Величезний натовп, діти, літні люди, собаки, штовханина і тиснява. Прибув евакуаційний потяг, і почалось пекло: студенти полізли першими, здорові мужики почали відштовхувати жінок з дітьми — нам сісти не вдалось. До прибуття наступного потяга …
Це Андрій. Послухайте про нього трошки. Він того вартий. Нам було потрібно якось довезти до Харкова 20 тонн гуманітарки (ліки, їжа, рації, дитяче харчування тощо). Потрібен був водій із фурою. Усі сцикували їхати, бо «там жє стрєляют, я єбал туда єхать». Знайшовся один. Андрій. У нього ахуєнна фура MAN. У ній чисто, немов у реанімації (без жартів, ми знімаємо взуття, коли …
— Дивись зараз на мене. На мене дивись, на нього не дивись. Ти його знав? — Так… — Як його звали, прізвище, скільки йому років було? — Олександр… 48 років… Це мій тесть… За 15 хвилин до цього. Білий день, місто, тиша, наша колишня «располага», в якій уже давно ніхто не жив, але яка досі була відправною точкою для виїзду і точкою повернення. Ми сиділи втрьох, кожен — на окремій лавці, після …
— Джазе, ану глянь у бінокль: це хтось іде до нас по полю чи в мене глюки? — Нє… Тебе не глючить… Пісець, це хтось іде… Хтось у нашій формі… — Та ну нах… І що він тут робить? — Ну, скоріше за все, в мінометку прислали заміну того аватара, якого ти відправив «на задувку». Все логічно. Тільки я не розумію, що він робить серед поля. Він не падає… Він постійно до чогось нахиляється… — Муссоліні …
«Як воно в Харкові» (день 108-й п.з.т.) Друзі, які раніше поїхали, поступово повертаються до Харкова: забрати зимові речі та поїхати знову. Ілюзій уже ні в кого нема. Люди в місті - наче лісові птахи й звірі напередодні зими: хтось летить у теплі краї, хтось упадає в анабіоз, хтось робить запаси і готується пересидіти холоди в норі, а хтось буде зустрічати зиму такою, як вона може бути …
Ранкова зарисовка. Можливо, занадто емоційна й пафосна вийде. Але, крім адреналіну й куражу самого нашого наступу, є важливий момент і враження й від зустрічей з місцевим населенням, яке по кілька місяців було хто просто без зв’язку, хто без світла/газу/води. І сотні їхніх історій, частину з яких навіть уявляти не хочеться. Кілька епізодів, з позитиву. Епізод 1 Колупаюсь в течику, вишукую спальник …
Сьогодні ми були на ексгумації тіл в Ізюмі. 445 поховань між окопами орків і старим цвинтарем, городяни, що не пережили напад на місто, і відсутність тепла, їжі, медикаментів. Цілі родини знищено однією авіабомбою. Перше ж тіло, викопане на наших очах, з мотузкою на шиї, багато слідів тортур на тілах. 17 українських солдат, тіла в татуюваннях. Страшний сморід. Ніколи я не бачив стільки криміналістів одночасно. І це лише …
