Блекаут 47 годин + 1 година світла + 12 темряви. У нас другий блекаут. Київ, правий берег, 19−20 грудня. Місто в темряві. Другу добу у квартирі немає електроенергії. Холодильник нині - це звичайна шафа, з нього ніхто вже не очікує взяти їжу. Продукти — на балконі. Морозильна камера трималася довго. У перший блекаут (майже 50 годин без електроенергії) довелося викинути всі заморожені ягоди, овочі, …
Жінка в рожевій куртці намагається випхати на пандус підземного переходу дитячий візок. Ранок. Година-пік. Колеса завертаються, візок не їде, жінка мало не плаче. Щойно прийшов трамвай, перехід вирує. Жінка й візок миттєво стають перешкодою на шляху всіх, хто в перерві, поки ще є світло, але немає тривоги, намагається дістатися до роботи. — Я допоможу, — не питаю, а кажу. — Він не їде, — вона здмухує з розпашілого обличчя …
До 24-го лютого ми, як і більшість, нервували, але повірити до кінця в можливість війни не наважувалися. Ранок 24-го розбудив звуками вибухів і телефонних дзвінків. У сповіщеннях від брата, який зараз боронить нас під Харковом, було коротке повідомлення: почалось, будьте обережні. Усі наступні години й дні були наче в тумані. Як бути обережними, що робити, чи надовго це і чи насправді? Виявилося, що насправді й надовго. Ми — …
Я проспала війну… 24-го лютого о п’ятій ранку за вікном гахнуло. Сигналізації розривалися. Мене підірвало з ліжка. Усе ніби в тумані. Я була виснажена хворобою сина, якому ще не виповнилося 3 років, лікарнями й безсонними ночами. Мозок дав команду спати. Та о 7:40 ми знову прокинулися. На цей раз від сирен. «Це швидка», — заспокоював чоловік. Я зірвалася з ліжка і схопила телефон. О 5-й ранку два пропущених …
Київський вокзал 1 березня вщент набитий людьми. Оголошують наш потяг і натовп шалено кидається до нього. На пероні — автоматники. Батьки гублять хлопчика, кричать у паніці. Автоматники шукають дитину, що, закривши голову руками, ридає, впавши на асфальт. Я вперто прямую до третього вагона, стискаючи квитки. Квитки не працюють, ми маємо будь-що прорватися до входу у потяг. Біля найближчих дверей до потяга — сутичка: автоматники не дозволяють зайти до вагона …
Гараж на Яблунці в Бучі. Сліди від танку русні та контейнер із написом «совєтскіє жєлєзниє дорогі»… І гараж, у якому ховалися цивільні жінки й чоловіки. Солдати русні замкнули гараж, вкинули через вентиляційний отвір гранату… Рештки обгорілих тіл… Це все, що лишилося від людей, які просто ховалися від русні. Сьогодні знову тут працює поліція, бо знайшли ще кістки, які, ймовірно, належать людині. Вічна пам’ять …
Поїзд Київ-Львів. Евакуаційний рейс. Ми, двоє дівчат із собакою, прямуємо з Києва до Польщі. Поряд з нами дві жінки поважного віку, такі вишукані, їдуть до родичів у Францію. Ще поряд з нами Саша і Катя — дві сестри. Саші всього 10 років, Катя хоч і старша, але ще така юна. Вони їхали до Німеччини. А ще з нами був хлопчик Даня, якому теж 10 років. «Вчора …
За квартал від моєї мами на Оболоні був обстріл будинку. Він на фото. З мамою все ок. Свекруха теж у відносному порядку — там уже обжитий погріб із картоплею та закрутками. Ми вчетверте змінили місце проживання на Західній Україні. Життя вміщається в кілька сумок. На дітях — чуже взуття, у нас візок із центру гуманітарної допомоги, моя фірмова куртка, яку купила в листопаді, має жахливий вигляд. Молодший …
Мої батьки жили по Житомирській трасі за Києвом. Брат зміг знайти водія, якій довіз їх до вокзалу. Того дня в їхньому районі підірвали декілька будівель… Батьки мали ще 8 годин до потягу. Його не було в розкладі. Мама (65 років) і тато (76 років) чекали на холоді, маючи при собі лише два рюкзачки. Як раптом — вибух. Усі люди організовано спустилися в підземний перехід. Мама …
