Анастасії 19 років. До війни вона працювала з дітьми з інвалідністю, одночасно доглядала за своєю бабусею, що не встає, і дідусем, який погано бачить. Анастасія сама також має інвалідність.

Сьогодні вона залишається в Києві, бо відчуває свою відповідальність перед бабусею та дідусем.
«Я вважаю, що це не чесно — якщо вони залишаться, а я поїду».

Анастасія каже, що їй було б важко адаптуватись у новому місці. Тож це теж її вибір — залишатись там, де їй комфортно. Поки в їхньому районі тихо, але «якщо ситуація погіршиться — будемо тікати в бомбосховище».
«Немає сенсу виїжджати в інший регіон, бо гарантій безпеки немає ніде».

«Дідусь і бабуся сказали, що нікуди їхати не будуть. У нас є надія, що війна закінчиться скоро. Після перемоги я хочу піти вчитись на соціального працівника, отримати диплом».

Громадська спілка «Ліга сильних» зі слів Анастасії