Учора ввечері я вперше за це літо відчинила вікна. Зухвало так, навстіж, у всій квартирі, на своєму 17-му поверсі. Як колись, у тому, у минулому житті.

Кілька років тому, коли я шукала квартиру, дивилася тільки ті варіанти, які ближчі до неба.

Пам’ятаю, ріелтор говорила колезі по телефону: «У мене тут клієнтка, вона точно внучка Карлсона, десятий поверх їй занизько».

А мені подобається багато повітря, щоб там, де птахи, щоб бачити улюблене місто.

Тепер бачу лінію фронту. Бачу, як летять ракети. Бачу спалахи й пожежі. Коли літали винищувачі, мені здавалося, я бачила обличчя пілотів.

Спекотне, нестерпно задушливе харківське літо. Закриті, зашторені, заклеєні скотчем навхрест або навіть забиті фанерою вікна.

Цілком нічим дихати.

Я втомилася ховатися. Від вибухової хвилі, від уламків, від гуркоту. Я відчинила навстіж вікна й пустила в будинок прохолоду вечірнього серпня. Боже, який це кайф.

Довго сиділа на балконі, дивилася на приголомшливе зоряне небо. Ніколи у Харкові я не бачила стільки зірок.

То був важкий день. Напевно, найважчий у моєму житті.

Я проводжала маму.

Але цього дня все було якось правильно, навіть благостно. Без суєти, без перехресних процесій, коли два горя зустрічаються в коридорах чи на алеях.

Не було нічого фальшивого, пафосного, ритуально навмисного. Прекрасна погода й така рідкісна в місті тиша.

Ми підвезли маму до центрального входу кардіології, щоб батько міг із нею попрощатися.

«У нас так не роблять, так неприйнято, щоб біля корпусу», — пирхнула невдоволена санітарка.

Роблять. У нашій сім'ї завжди роблять так, як велить серце, а не пристойність.

Я ніколи не чула, як плаче мій батько.

«Життя моє. Душа моя. Ти подарувала мені шістдесят років щастя. Будь проклята війна».

Таке сильне кохання. Така сильна ненависть.

Мама впала з інсультом за кілька хвилин після вибуху чергової російської ракети в сусідньому дворі.

І вже не змогла підвестися. Ніколи.

Так, тату, будь проклята війна. Прокляті люди, що розв’язали її й підтримують. Прокляті настільки щиро, що їм спокою ніколи не буде, ні на землі, ні на небі.

Я відчинила вікна. Я дихала серпнем і дивилася на зірки.

Півроку війни. Минула весна — «весна, якої в нас не було».

Закінчується літо — «літо, яке в нас відібрали».

За кілька днів настане осінь. Нехай це буде «осінь, яка принесла нам перемогу».

Анна, Харків

Переклад з російської