Сьогодні (17.03) приїхав Мелітополь.

Вчителька звідти розповіла, як вони ходили на мітинги, а по них стріляли. Хлопцю, який мітингував поруч, прострелили ногу. Потім окупанти запитали організаторку про призначеного мера міста. Дівчина відповіла, що у нас в Україні не призначають, а обирають. Її викрали. Уже кілька днів від неї жодної звістки.

Іншу біженку я запитала, як вона дісталася Львова, чи складна була дорога. Та заплакала. Сказала, що їхала зеленим коридором і по них гатили. У неї тряслися руки, коли я давала їй простий бутерброд із сиром.

Ще одна, трохи за сорок, сама розповіла, що з Краматорська. Там лишився її син студент. Захищатиме місто. «Заборонив мені з ним панькатися і відправив у Львів». Хвилюється, вірить у ЗСУ.

Це геть інша географія, такої не вчать у школі. Ці міста лишаються цвяшками у серці. Маріуполь, Мелітополь, Краматорськ.

Богдана, волонтерка у Львові