24 лютого я лягла спати о 4 ранку, думала, що нічого не встигла по роботі, крутилася в ліжку. Через півгодини за вікном пролунав перший вибух. Потім ще п’ять.

У квартирі затрусилися шибки, на вулиці почали вити автомобільні сирени. Потім я дізналася, що це ракета влучила у військове містечко у Броварах, де я жила. Ще три дні людей там діставали з-під завалів.

Я живу з бабусею, їй 89. До речі, це вже друга війна в її житті. Найважче було пояснити їй, що відбувається і чому по кілька разів за ніч треба йти ховатися у ванну чи коридор.

Так само важко було пояснити це тваринам: у мене 5 котів, пес, 2 пацюки і 4 хом’ячки. Їх усіх я свого часу врятувала чи з вулиці, чи від горе-власників.

Щодня бабуся питає мене, чи ще не закінчилася війна.

Наразі своїм найбільшим досягненням я вважаю те, що я змогла вивезти бабусю і звірят у безпечніше місце.

Ірена, Бровари