На першому фото — готель «Україна». Ну те, що від нього залишилося. Саме звідси вирушають (не можу писати в минулому часі) маршрутки, на яких тисячі студентів і працівників ганяють до Києва.

Ось там трохи правіше, де раніше було кафе «Чашка», зазвичай махають мені, проводжаючи, батьки, коли я майже два десятиліття як їду від них.

На другому фото — стадіон імені Гагаріна, тут грає чернігівська «Десна». На нього я так і не потрапила, усе мріяла про єврокубки в Чернігові. Ні, ну стадіон однозначно вимагав ремонту, але зносити його, гадаю, планувалося не снарядами.

Неможливо мірятися війною, неможливо мірятися трагедіями чи ступенем ненависті. Історії Харкова, Гостомеля та Маріуполя — це вже сотні та тисячі томів злочинів. Але будуть і тисячі томів на «Ч» [Чернігів — Ред.].

Останні кілька тижнів Чернігів та околиці стирають з лиця землі. Тисячолітнє місто, яке перекриває шлях до Києва. Чернігівська «Україна» стоїть на перетині проспектів Миру й Перемоги. І ціна цих майбутніх миру та перемоги — диявольська. Але вони будуть. Тому що життя переможе смерть, а світ — темряву.

Ірина, Корюківка, Чернігівська область

Фото: В’ячеслав Чаус