Добрий день! Ми з України, з Ірпеня!

Такими нас востаннє бачив мій чоловік, коли відправляв у безпечне місце.

Останні два з половиною роки ми з родиною і моєю мамою проживали в Ірпені, у власній квартирі, яку змогли придбати завдяки тому, що моя мама продала житло на Волині, і це стало суттєвим внеском. Вона переїхала до нас, ми зробили ремонт і щасливо проживали разом.

У перший день війни, коли росія підло напала на Україну і ми сиділи у підвалі, я просила пробачення у мами за те, що підштовхнула її до цього кроку. За те, що не знаю, чи буде у нас ще власне житло, але обіцяла, що все буде добре. Перед спуском у підвал у мене текли сльози, коли я вкладала дітям у кишені бірки з іменами та контактами батьків. Колись я їх замовила, щоб у садочку не плутали наші речі.

На щастя, ми виїхали наступного дня на Волинь. Давід від стресу півтори доби блював, поки я не зробила йому укол. Діти були як миші. Добу ми перебули в родичів, а далі нам надала будинок подруга, яка прийняла мою родину і ще кілька наших сімей.

Ірина, Ірпінь