Поїзд Київ-Львів. Евакуаційний рейс.

Ми, двоє дівчат із собакою, прямуємо з Києва до Польщі. Поряд з нами дві жінки поважного віку, такі вишукані, їдуть до родичів у Францію. Ще поряд з нами Саша і Катя — дві сестри. Саші всього 10 років, Катя хоч і старша, але ще така юна. Вони їхали до Німеччини. А ще з нами був хлопчик Даня, якому теж 10 років.

«Вчора біля нашого будинку так бахнуло, що ми зібрали речі й зараз їдемо до моїх родичів у Прагу», — каже Даня.

«У нас теж вчора гриміло», — підхоплює розмову 10-річна Саша. Діти швидко знайшли спільну тему, і ця тема — війна.

Ми, дорослі, слухали, як 10-річні діти обговорювали, у кого гучніше гриміло, як робити коктейлі молотова і де треба ховатися. Слухали і намагалися сховати сльози на очах. Діти говорили про війну як про щось буденне.

«Це моя найкраща мить за цей день, — каже Даня, коли він почав гладити Едді. — У нас самий щасливий вагон, бо в нас є Едді». Усі усміхнулися. Едді, як завжди, «пішов по руках» та облизав усіх наших сусідів.

«Галя, ну хто тебе зараз ще поцілує, як не собака?» — сказала своїй подружці жіночка і розсміялася. Ми всі сміялися так, наче ніхто з нас не покидає своїх домівок, а ми просто вирушаємо в подорож.

У Львові ми всі розійшлися хто куди, але наостанок Даня сказав мені: «Ми обов’язково переможемо й будемо ще подорожувати по Україні. Я майже всюди був в Україні, у нас гарна країна».

А хто ми такі, щоб не вірити словам дітей.

Ми обов’язково переможемо! І будемо знову їхати потягом, але вже додому. Будемо розмовляти, але про щасливе майбутнє. Будемо плакати, але не будемо ховати сліз, бо вони будуть від щастя. І навіть будемо робити коктейлі! Коктейлі із кавунів, херсонських українських кавунів!

Маша, Київ