Мої батьки жили по Житомирській трасі за Києвом. Брат зміг знайти водія, якій довіз їх до вокзалу. Того дня в їхньому районі підірвали декілька будівель…

Батьки мали ще 8 годин до потягу. Його не було в розкладі. Мама (65 років) і тато (76 років) чекали на холоді, маючи при собі лише два рюкзачки. Як раптом — вибух. Усі люди організовано спустилися в підземний перехід. Мама і тато спустились до туалетів унизу на вокзалі. Їм було страшно. Уже потім вони дізналися, що це осколок російської ракети потрапив у стіну вокзалу.

За пів години вони вийшли й сіли в потяг до Львова. У купе було більше 8-ми людей. У Львові вони жили два дні. Потім їм допомогли дістатися до Кракова.

У мого тата радикуліт і хворі очі. Але вони їхали, потім довго йшли, стояли на кордоні. Усі українці поруч були ввічливі.

Коли вони дісталися Польші, то їх нагодували смачною їжею. Волонтерка навіть дала мамі крем для рук! Потім ще один волонтер довіз їх аж до Кракова, хоча це було дуже далеко від того кордону.

На третій день у Кракові моя мама вже влаштувалася на роботу викладати студентам одного з архітектурних вузів міста. Вони обидва ведуть зараз соціальну роботу й закликають не співпрацювати з росіянами, які підтримують режим путіна. Я пишаюся своїми батьками. Україна переможе!

Настя, Київ