Доброго дня! Ми з України!

Ранчо знову на зв’язку! У нас гарні новини!

Уже кілька днів як звільнили наше село від клятих рашистів.

Ще немає нормального мобільного зв’язку, немає електрики, немає газу. Ще триває комендантська година, довго триватиме розмінування.

Але до Ранчо вже доїхали двоє приватних власників та змогли зробити фото й відео. Дякуємо Галині та Володі!
Ранчо з ранку 25.02 перебувало в повній окупації. На третій день війни зникла електрика. Не було ніякого постачання їжі, палива, ліків. Геть нічого.

Над нами літало все, що можливо, з першого дня війни. Літаки, гвинтокрили, ракети. Артилерія працювала постійно. Не було жодної тихої доби. Навколо нашого села бої йшли постійно. Усе, що летіло з Білорусі на Ірпінь, Гостомель і Бучу, летіло над нами. Через наше село орки їхали тією самою колоною, яка потім зайшла до Ірпеня та Бучі. З тієї самої колони вони 25.02 зранку стріляли по Ранчо. Того ж ранку загинули перші люди в сусідньому селі. Від обстрілу ми втратили двох коней. Лакріц загинув від травми майже одразу, а булана красуня Санса не змогла оговтатися від наскрізного поранення ноги. Поруч із кіньми в момент обстрілу було четверо наших співробітників. Якимось дивом вони не постраждали.

Орки каталися нашим селом постійно. Дорога з Димера на Бучу йде повз Литвинівку. Орки заходили в хати, викрадали людей, забирали майно. Вони зайшли навіть у сусідню будівлю. Якимось дивом вони не дійшли до Ранчо, хоча не раз заїжджали на нашу вулицю, Ранчо є на Гугл-картах, його видно здалеку. Мабуть, хтось там на небесах дуже хотів, щоб це місце залишилось цілим. Мабуть, дійсно багато любові та тепла вкладено, мабуть, Ранчо — то справжнє місце сили. Мабуть, так багато людей молилося за те, щоб Ранчо вціліло.

У коней було усе необхідне. Ми мали генератор, теж була вода із свердловини. Запас палива скінчився саме тоді, коли скінчилася окупація. Ми змогли швидко довезти паливо. Сіна під кінець окупації залишалось обмаль, на пару тижнів. Але ми почали завозити сіно із сусіднього села, щойно останній орк покинув наші вулиці. У нас був запас гранул та інших концентрованих кормів, тож наші коні-пенсіонери, які не можуть їсти сіно, теж були ситі.
Крім коней на Ранчо живе зараз багато собак і котів. Частина наших, частина тих, кого залишили наші друзі, коли тікали із села. Усі тваринки вижили, у них була їжа завдяки тому, що наші найближчі друзі та партнери «Натуральне харчування для собак» забезпечили хвостатих кормами повністю.

А теперь ми хочемо розказати про наших героїв. Це наші неймовірні хлопці. Наші конюхи весь цей час залишалися з кіньми. Годували, доглядали. Попри обстріли, попри відсутність опалення, попри загрозу бути вбитими чи викраденими. Вони змогли зберегти 58 коней! Усіх, кого не вбили рашисти. Щобільше, хлопці залишаються на Ранчо досі. А Міша, що працював у іншій зміні, вже їде до нас. Його дім теж був в окупації, але в Сумській області. І щойно шляхи звільнили, він поїхав на улюблену роботу. Чекаємо його з нетерпінням.
Неможливо описати, наскільки ми пишаємося нашими героями! Наскільки вдячні їм за їх працю, за їх відданість. Низький уклін вам, хлопці, від колектива Ранчо, від приватних власників, від наших гостей.

Ми дуже вдячні мешканцям нашого села, які підтримували хлопців, приносили їм гарячу їжу. Хлопці теж намагались підтримати людей чим могли.

Не менш героїчні наші неймовірні коні. Не зважаючи на обстріли, вони не втекли, мужньо трималися. А згодом зовсім звикли. А було дуже голосно. Ні, було ДУЖЕ-ДУЖЕ голосно. Від артилерії, від гвинтокрилів, від винищувачів, які летіли так низько, що чіпляли дерева.

А ще в нас чудова новина. Чотири різних табуни об'єдналися та живуть теперь разом! Для економії палива хлопці не підключали пастухи до мережі. Тому коні із часом розібралися, що огорожа не працює, та просто повалили її, обїєднавшись в один величезний табун. Тільки ті, що живуть за дерев’яними парканами, залишилися там, де були.
Тепер ми будемо намагатися зберегти Ранчо. Буде важко, тому що зараз ми не маємо змоги відновити роботу повністю. Не зможемо приймати гостей. Крім приватних коней, у нас 20 коней Ранчо та співробітники.
Ми не будемо найближчим часом підіймати ціну постою. Хоча ціни на корми та паливо зросли.

Ми дуже хочемо зберегти наших тяжиків. Ми хочемо, щоб ця унікальна порода існувала. Особливо це важливо тому, що Новоолександрівський кінний завод, де основне поголів'я породи, зараз в окупації.

Наталя, Київська область