Моя бабуся Олена народилася (1931) й виросла в Маріуполі. У нашому сімейному архіві є фотографії старого міста, її діда, мого прапрадіда, на першому в місті автомобілі.
Бабуся розповідала багато історій свого дитинства всім онукам, але я, мабуть, єдина людина в сім'ї, якій вона довірила страшні історії війни. Тієї війни, яку бачила дитиною. Тоді (підлітком) ці історії викликали в мені величезний спектр почуттів. Я ставила багато запитань, ніби намагалася щось усвідомити.
Історія 1. Перед тим, як фашисти зайшли до міста, вони безбожно бомбили його. І загинуло дуже багато мирного населення. Серед них загинула й бабусина подружка-сусідка. Їй, на очах у бабусі Олени, осколком знесло пів голови. Я пам’ятаю, як бабуся розповідала й із гіркотою додавала: «Я навіть зараз, через стільки років, старою, пам’ятаю до дрібниць події тих років…»
Історія 2. Під час окупації в рідному домі бабусі німці зробили щось на кшталт кухні. Діти її віку й молодші збирали недоїдки й лушпайки. Бабуся примудрялася зберегти хоч дрібку для слабкої від хвороби мами. Казала, що картопляні лушпайки та обгорілі зерна пшениці врятували їх від голоду.
Історія 3. До Маріуполя зайшов загін СС. Бабуся казала, що ці солдати були з порожніми очима, наче бездушні. Тоді розпочалися масові розстріли мирного населення. Розстрілювали на місці навіть тих, хто, на думку солдатів СС, «не так дивився в їхній бік»: жінки, діти, люди похилого віку…
Історія 4. На околицях міста й у самому місті були концтабори. Бабуся казала, що жахливішого видовища вона ніколи не бачила. Табори охоронялися, і будь-який порух у той бік обіцяв вірну смерть. «Напівголі, худі, знеможені…»
Я ніколи не розповідала своїм дітям цих історій. Берегла їхню душу…
24 лютого росія розпочала повномасштабну війну проти України. Цинічно напала на суверенну мирну державу. Мої діти прокинулися від вибуху снаряда, який прилетів до нашої оселі й дивом втрапив у величезний рекламний щит. 18 днів ми ночували в бомбосховищі. Моя Мілана у свої 11 знає про жахи Ірпеня, про Бучу, Харків і Маріуполь. Маріуполь, у якому народилася й виросла моя бабуся Олена…
Я вірю в нашу перемогу! В Україну! У наших воїнів! У наше мирне майбутнє! У наших дітей! У нас! Наш Дух сильний, і все буде Україна!
Олександра, Маріуполь
Читати оригінал російською мовою