Знаєте, з ким воюють орки в нашому місті?

З отакими жінками. Беззбройними. У яких від горя не видно очей. Які шукають своїх синів. Орки викрали їх кілька днів тому. Кажуть, уже через дві години після того, як було втрачено зв’язок, за кермом автівки сидів орк.

Жінки вийшли на мітинг. Це єдине, що вони можуть зробити в цій жахливій, страшній ситуації. Єдине, що могли зробити ми, — це вийти з ними. Підтримати.

Двадцяти хвилин не минуло, як під'їхав ворожий «Камаз». Чи не «Камаз», я хз…

Із нього вивалило близько восьми курв, які підняли автомати й направили на нас. На мирних чотирьох жінок і двох чоловіків — вісім озброєних звірів. Перед очима пронеслась Буча… За мить пронеслося все життя.

Матері хлопців пішли їм назустріч, а я скам’яніла. Удома спить моя дитина. Батьки якої сказали, що пішли по хліб, і не повернулися…

Жінки залишилися розмовляти з окупантом, а нам дали піти. Я не пам’ятаю, як ішла. Пам’ятаю руку чоловіка, що міцно тримав мене весь цей час.

Сьогодні у нас із чоловіком — другий день народження. Молимося, щоб хлопці знайшлись. Щоб очі цих жінок знову розкрилися щастям. Щоб скоріше здох останній окупант.

Ольга, Балаклея