Діалоги, яких не повинно бути.

Львів, бібліотека. Дівчинка, виїхала з Харкова, 7 клас.
— У вас є уроки? — питаю.
— У нас школа не обов’язкова. Для тих, хто може, хто має інтернет. Хто живий.
Я не знаю, що сказати. Уточнюю, чи всі даються чути.
— Однокласник пропав без вісті. Усі кажуть, що він помер, але ми не втрачаємо надії.

Потяг Варшава-Сувалкі. Дівчинка, виїхала з Одеси, 8 років:
— Тобі, мабуть, нудно було стільки їхати потягом?
— Чого б це нудно? Якби не їхати, довелося б знову ніч не спати.
Я нічого не кажу, але думаю, скільки цій дитині довелося не спати ночей, рятуючись у бомбосховищах.

Вечір, село Красноґруда на кордоні Польщі й Литви.
— Що це? — питає 7-річний хлопчик, що виїхав із Києва, насторожено вслухаючись у небо.
— Літак, пасажирський, — кажу весело. — Тут бомби не скидають. Ми в безпеці.
Добрий вечір, ми з України 💔
Поляки — ❤️

Ольга, Київ