Коли на московії виставили ультиматум до НАТО, потім вирішили визнати донбаські республіки, я зрозумів, до чого все йде. У промові путіна про декомунізацію України я остаточно відчув його настрій.

Перед сном 23-го лютого я прочитав, що в Криму евакуювали нічну зміну підприємства, яке розташоване біля Херсонської області. Прокинувся я від двох вибухів у Києві в районі 5-ї ранку 24-го лютого.

Я вже переживав це в 2014-му, коли жив у Луганську. Деякий час мені здавалось, що цими вибухами мене вже не налякаєш. Але за трохи менше, ніж 8 років я забув це відчуття. Мене почало трясти, немов я змерз. Мільйони думок летіли в голові. Не відкриваючи сайтів з новинами, я вже все зрозумів. Мені знадобилось десь хвилин 20, щоб прийти до тями.

Ми зателефонували родичам, щоб мати план на випадок, якщо не буде мобільного зв’язку. Протягом дня ми 5 разів змінювали позицію про те, чи безпечніше залишатись у Києві, чи їхати на захід України. Ближче до вечора ми все ж зібралися з думками і вирішити тимчасово виїхати на Волинь.

Моєму сину 7 місяців, і я розумів, що у Києві для нас занадто високі ризики залишитись без води, електрики чи необхідних для дитини ліків.

Уже вдруге в житті я їду з улюбленого міста з одним рюкзаком із речами і без жодного плану.

Сергій, Київ, родом з Луганська