Моя подруга Галя була героїнею газетних розповідей 90-х. Маріуполь пишався нею. Воно й не дивно: у кінці 90-х молоденька лікарка з Маріуполя перемогла в дуже важкому конкурсі медпрацівників колишнього СРСР (всього два переможці серед сотень учасників!) і поїхала підвищувати кваліфікацію до Іспанії. Галя багато вчилася й працювала, і стала там непоганою лікаркою.

Вона розповідала мені про свою роботу так, що було очевидно: рятувати життя для неї - не просто робота. Галя — суперпозитивна й дуже-дуже обдарована людина: мови, музика, спорт. І як вона це все встигала, постійно навчаючись і маючи цілодобові чергування?

Вона подзвонила мені 19-го лютого:

— Привіт, я в Києві! Зустрінемось?

Того дня в мене не виходило. Але я знала, що Галя їде до своїх стареньких батьків у Маріуполь. Вона дуже за них переживає. Допомагає, лікує в Україні та Іспанії. Але в тата — онкологія, і батьки повернулись до Маріуполя: мовляв, удома й стіни лікують.

— Коли ти повертаєшся з Маріуполя в Іспанію? Давай зустрінемося вже на зворотньому шляху, — сказала я. Ніколи собі цього не пробачу! Галя поїхала в Маріуполь, а потім трапилася війна…

Учора я дивом додзвонилася до Галиної мами. Вона розказала, що всі ці дні дочка була з ними, під бомбардуваннями, в темному холодному підвалі багатоповерхівки, з лежачим при смерті батьком. Спочатку розбомбили їхню квартиру, вони перенесли батька в сусідську. Потім і туди прилетіло, довелося негайно нести його в підвал. Без тепла, їжі, води, світла, медикаментів вони провели в підвалі багато днів.

Днями сусід на машині ризикнув вивезти з міста своїх батьків, і Галя ублагала маму їхати з ними. А сама лишилася з недужим батьком у темному, сирому підвалі під бомбардуваннями. Гордість Маріуполя, прекрасна людина, що врятувала тисячі життів. У мене бракує слів… Тільки молитви… Господи, спаси і сохрани маріупольців і всю Україну.

Тетяна, Київ

Переклад з російської