Я ЗНАВ УСІ ПІСНІ ПТАХІВ
— Я хочу бути, як ви, військовим, — каже Андрій. Хлопцю десять років. Він одягнений у кольорові шорти та футболку. На голові - оливкова панама. Він усміхається, дивиться на зброю.
— Піду вчитися на артилериста. Або ще щось… щоб пачками мочити русню. Я тут приніс… — простягає пакет із мінеральною водою та ще чимось.
— Не треба.
— Я сам заробив і купував вам.
— Андрію, не треба, у нас усе є, — відповідає Бурий. Андрій ображається:
— Але ж… я… хочу допомогти…
— Добре-добре, давай, — Бурий підходить до нього:
— А ти колись їв справжній військовий сухпай? — шепоче.
— Ні!
— Хочеш скуштувати?
— Хочу.
— Херсонський, дай пацану.
Херсонський дістає з баула два пакунки.
— Це корейський. Там перцю багато в капусті, краще її не їж, — Херсонський подає пакунок. Андрій із цікавістю розглядає його:
— А що там іще є?
— Пиріг, сосиски, рис, капуста і цукерки.
— А як його…
— Показати?
— Ага.
Херсонський розриває один пакунок, дістає вміст. Розповідає, що де лежить.
— А в цьому пакеті - карбід, щоб розігріти. Тут відриваєш, там є… ось, глянь… відриваєш і все гріється, якщо покладеш усередину.
— Ого-го! Круто! Дякую! Коли розкажу хлопцям, не повірять.
Бурий усміхається:
— Та ну… найкращий харч — той, що готує мама. Кашу їси?
— Не люблю.
— Їж, будеш — як Херсонський. Високим та кремезним. Подивись, які в нього м’язи.
— То — не від каші.
— Херсонський, скажи йому.
Чоловік сміється:
— Перловка. Дві миски — на сніданок, одна — перед сном.
— Ви мене розводите. Я не маленький, щоб вірити в ці казочки про супер-кашу. Це все залізо й турнік. Я… десять разів на турніку підтягуюсь.
— А це — молодець!
Андрій ховає сухпай, ніби скарб, у ранець, що звисає через плече.
— А я навчився розрізняти вибухи.
— Прикро, що довелося цього навчитися.
— У нашу школу снаряд влетів, — веде далі Андрій: — іще взимку, тоді, як усе почалося. Добре, що там нікого не було. Ми виїхали з села через кілька днів. Страшно було, але я не боявся.
— Страшно, але не боявся?
— Коли вибухає - страшно. Але боятися не треба. Його ж, якщо летить у тебе, все одно не почуєш. Так мені казали. Коли чуєш, добре…
У повітрі висне пауза. Херсонський на мить переводить погляд у небо. Білі хмари повзуть по блакитному тлі.

Валерій, Миколаївська область