Мене дуже хвилює, що більшість моїх однокласників зараз за кордоном і ніхто з них не може сказати, коли повернеться. Мої близькі друзі тепер навіть не спілкуються зі мною так часто, як раніше, а деякі навіть перевелися в інші школи.

Я дуже боюся, що вони можуть залишитися там надовго, тож я довго їх не побачу. У батьків мого друга були знайомі, які жили в Ірпені й загинули, через що я ще більше хвилююся за друзів.

Я часто боюся через вибухи, а іноді навіть чую їх уночі. У такому разі мені доводиться спати в коридорі, і це жахливо, тому що болить спина, якщо я довго лежу на підлозі. Досі пам’ятаю, як не могла заснути, бо не хотіла знову злякатися через авіаудари.

Мені не довелося багато разів спускатися у підвали, але я пам’ятаю, коли я туди спускалася, там було дуже брудно і багато людей. Були навіть люди, які сиділи там цілими днями, деякі навіть із немовлятами та домашніми тваринами, бо вони були страшенно налякані.

Я дуже сподіваюсь і вірю, що цей терор скоро закінчиться, життя повернеться в норму, і всі люди зрозуміють, що цей жах викликаний вторгненням Росії в Україну.

Варвара, 15 років, Київ