Запускаю руку в його труси, ковзаючи по стегну, минаю шкіру його провислих змокрілих яєць у пухкому волоссі й обхоплюю долонею хуй. Витягую його назовні з боксерів та через розрізану ножицями матню штанів і наказовим тоном вже кричу йому крізь вибухи снарядів САУ над нашим окопом — сци!
Лише після того той 20-річний малий з татухами рун по тілу й на обличчі, пушком над губами, призаплющивши очі, нарешті облишив безглуздий сором і почав з полегкістю довго і рясно мочитися під себе на еластичні носилки, увігнута під вагою тіла чаша яких вже встигла наповнитись чималою калюжею його крові.
З переламаними кінцівками, трьома осколковими пробиттями, він лежав і терпів накладання турнікетів та болісні й глибокі тампонади ран, пальцями всередину аж до проламаних кісток. Але соромився сходити під себе, як тінейджер соромиться зняти труси у спортивній роздягальні перед хлопцями-однокласниками. Поки я не наказав йому це зробити.
«Це війна. Тут завжди так» — сказав я йому якусь рандомну аморфну фразу для заспокоєння, бо не придумав нічого ліпшого.
Евакуація затримувалася. Поруч у тому ж окопі лежав його друг, мабуть, вони призвалися разом, візуально видно було, що вони з однієї тусівки, мали однотипні дорогі обвіси, придбані в М-таці, схожі татухи та крутий вигляд. Ну, і обоє забили болт на аптечки. Але не робитиму жодних суджень і засуджень. Бо по-різному буває.
Щоб послабити турнікети і знизити ризики ампутацій, я скористався часом евакуації, що затримувалась, для тампонади їхніх ран та накладання тиснучих пов’язок. Турнікети, які хлопцям наклав боєць поруч, були недокручені, один взагалі накладений поверх телефону в кишені — доволі типова помилка, з якою я не раз уже стикався.
Коли пробоїни було заткнуто кровоспасом і вони не сочились, довелося помучитися з тим, як зв’язати докупи переламані та викручені кінцівки, щоб компактно розмістити їх на еластичних носилках, які от вже скоро треба було менш, ніж за хвилину, закинути на броню бехи, яка не могла стояти довго на точці — хвилини-двох було цілком досить для наведення ворожого вогню.
По наших укріпленнях тоді прилітали всі можливі калібри та працювали вертушки. Свої осколки хлопці отримали, бо по незнанню вибрали неправильну позицію, яку, до всього ж, не вкопали як слід. Розташована на схилі, вона мала високу задню стінку, вищу, ніж бруствер попереду, у неї і влупив снаряд, а його осколки понівечили тіла бійців. Через те, що я не міг зняти плитоноски пацанів через зламані руки, мені довелося різати кріплення, а зрізаними плитами накривати важливі органи — грудну клітину, пахову зону; шоломами — обличчя, щоб мінімізувати ризики, якби трапився наступний приліт снаряду.
Через залитий кров’ю одяг було важко виявляти характер ушкоджень — місця входу та виходу осколків, тож довелося зрізати ножицями штани, знімати берці. Поруч третій терік* оперативно встигав допомагати мені подавати ножиці та мою парамедичну сумку, у якій ставало все менше витратних матеріалів. Голи затягував сильніше один з накладених турнікетів, його вороток почав так сильно вигинатися, майже літерою S, що потім неможливо було його зафіксувати у стремінці, а платформа воротка взагалі виверталась вусібіч — це був підроблений джгут, і довелося накладати поруч свій, із власної аптечки, оригінальний американський САТ.
Прильоти ставали все ближчими, і доводилося все більше пригинатися долу, поранених попідтягувати ближче до безпечнішої стінки лежки й чекати, коли по рації надійде команда.
Ми почули гуркіт гусянки, поодинокі малі вибухи — це до нас на всіх парах пиздувала наша беха*, наїжджаючи на російські лєпєсткі*, якими русскі рясно засипали з касетних снарядів підходи до наших позицій — ми дуже швидко, тісними проходами непроритих як слід окопів насилу витягнули носилки з важким пораненим та закинули його на броню, на якій стояв навідник, що допомагав. Його напівголе тіло протягнулося вигином святого Себастіана — мученика на броні. Після цього, на одній нозі під руку, ми підвели другого пораненого й теж закинули його на беху, яка швидко уїбала, поки не почався новий обстріл.
З полегкістю виконаної роботи ми з Хотабичем відійшли назад на нашу позицію «Море» по слідах бехи, щоб не підірватися, копаючи ногами зірвані вітром з броні каремати, інші особисті речі військових, які ті губили на великій швидкості по дорозі на позиції.
Уже за годину, користуючись затишшям, ми пішли евакуйовувати два обгорілих тіла — вони лежали вже другу добу у величезній ямі, яка до влучання в неї снаряду була просто накрита поліетиленом від дощу. Коли Миколаївка та Ниркове стали одними з найгарячіших точок Сєвєродонецького котла (після самого Сєвєродонецька), через те, що утримували «дорогу життя» до міста, це укриття не можна було використовувати через його неграмотне розташування й ненадійність, чого не врахували згорілі бійці. Їхні обгорілі трупи ми помістили в один чорний мішок, нам допомагало ще двоє солдатів, яким я навмисне постійно приказував, щоб їхній дух зовсім не впав до нуля: «Заберемо наших хлопців, вони загинули героями, прийшли на захист наших життів».
Обгорілі тіла дивилися на нас майже білими шкіряними ямками, у яких википіли мішечки очних яблук, не даючи слизявій оболонці вигоріти начорно. Решта останків вкрилася вугільною кіркою, а від кінцівок лишилися тільки обвуглені кістки, які довелося окремо підбирати й довклалати в пакет для 200.
Один труп перехилився, коли ми підняли ноші, і впав головою на бік, череп стукнувся об щось тверде, і коробка розкололася, верхня частина відлетіла, мов кришка, всередині вже було порожньо, лише кістковий білий колір.
Від зривів мене тут рятує просте розуміння прийдешності буття й усвідомлення життя у Всесвіті, що весь час збільшується. Ні надуманих богів, ні чортів, ні вальгалли чи пекла. Лише ти, реальність і альтруїзм воєнної праці й жертовності задля добробуту майбутніх поколінь та мирного населення за твоєю спиною. А ще віра в лендліз та важку артилерію від союзників, які єдині можуть зупинити руйнування та смерті від навали орків.
Описане вище — кілька годин з боїв нашої бригади та підрозділів у взаємодії за утримання «дороги життя» на Лисичанськ та Сєвєродонецьк. Села Миколаївка, Ниркове. Тепер під окупацією.
*терік — тероборонівець
*беха — БМП
*лєпєсток — протипіхотна міна
Віктор, Донецька область, родом з Рівного