Ми ніколи не знаємо, хто вийде з автобуса «Восток SOS» пообіді. Бо зранку в нього спочатку сідають ті, хто записався вчора і кого ми могли врахувати. А вночі був обстріл і так вплинув на рішення людей, що вони — хто з маленькою сумочкою, хто на милицях, хто на візочку, хто своїми ногами, але в супроводі бабусі 90+ — стоять біля автобуса, готові їхати не куди, а звідки. З війни. Будь-куди.

Тож квест нашого головного волонтера-евакуатора починається з панічної атаки загартованого водія, який каже, що в місце, яке було готове з вечора прийняти п’ятьох молодих і гарних, спроможних спати на матраці у спортзалі, він привіз 22 стареньких і цих п’ятьох на возиках колесних. Такі речі не робляться нахрапом. Онлі крафт.

Домовляємося з водієм, щоб довіз до вокзалу. Домовляємося з «компактним проживанням», щоб пустили хоч в туалет — зуб даємо, ніхто не залишиться. Якось на вокзалі вивантажується все наше стурбоване господарство: валізи, мішки, пакети, ходунки, палочки, людоньки. Робиться мільйон комунікацій через доньку кума семенсеменича, отримуємо попередні домовленості. Когось знудило, хтось з'їв булку і вже не такий маломобільний, хтось усе життя на милицях, а ми думаємо, що він і дихати не вміє, — а він так живе вже 45 років і бігає скоріш за нас. Не без потвори-таксиста, який висадив, не дотягнувши 30 метрів, бо там калюжі, «не поїду». Але в цілому з унікальними мужиками-таксистами, які бурчать і завантажують, чекають, терплять, погоджуються взяти гроші на карту, а не готівкою, відвертають очі… Навчаються сприймати інвалідність як норму життя, везуть.

А через три дні — повторення подвигу віри: втискати в автобус на Румунію. І знову все заново, з перервами на ремонт авто і пояснення, що ніхто і нікого не висадить у полі, та іноді ввічливим, але наполегливим проханням стулити пельку і не казати нічого про мир і братерство народів. Бо що вже пані в 99 років пояснювати про державність, хоч би живу довезти.

Я хочу написати про це книжку рівно 5 хвилин: поки є перерва у дзвінках й завданнях і я надихаюся спогляданням Ярика, який штовхає візочок з пані до вокзального туалету. А що він там робив далі я хз, не питаю. Щільний трафік, потеревенимо після війни. Коли Ре (ребенок, дитина) повернеться.

Вікторія, Дніпропетровська область