«Синку, з днем народження! Вставай, нас бомблять!» — так почався ранок для Вікторії та двох її синів з інвалідністю. 24 лютого Богдану виповнилось 17 років.

Сім'я швидко покидала у валізу найнеобхідніше (вже за пару днів з’ясувалося, що вони не взяли й половини потрібного) і сіла в машину. Але виїхати з Києва в західному напрямку їм не вдалося — перелякані містяни масово намагалися втекти з міста. Тоді Вікторія вирішила їхати до мами в село.

25 лютого повз їхній будинок у Чернігівській області почали рухатись колони російської бойової техніки, постійно лунали вибухи, літали літаки. Захар став погано спати, став збудженим і агресивним — так у нього проявляється страх і тривога.

9 березня Вікторія вирішила їхати далі на Західну Україну, а її батьки вирішили залишитися вдома, «у своїй хаті».
Навіть зараз, в умовній безпеці, Захар не заспокоївся. Хлопчик не може приймати заспокійливе без консультації з лікарем — він вживає серйозні ліки від епілепсії. Старший, Богдан, зміг опанувати паніку першого дня і тепер є підтримкою для мами.

Ліга сильних