Історія одного фото.

Цього хлопця в рефрижераторі в Бучі поряд з тілами побачили, мабуть, навіть у найвіддаленіших від України куточках світу.

Його звати Ігор, йому 24 роки і, виявилося, що ми колись багато років жили на сусідніх вулицях. Він один з тих добровольців, що поїхали після деокупації Бучі збирати тіла вбитих росіянами містян.

Два тижні він збирав і перевозив приблизно по 20 тіл щоденно. Того дня, коли було зроблено це відоме фото, він з іншими волонтерами перевантажив близько 60 тіл, у респіраторі, у костюмі, серед страшного запаху. Тут, каже, просто дихав свіжим повітрям після важкої роботи.

На початку повномасштабної він спершу патрулював з товаришами, потім, уже під час окупації, розвозив ліки і їжу через блокпости росіян. Ховав місцевих, копаючи їм ями під дулами російських автоматів. Не фігурально — у прямому сенсі.

Зараз він займається ексгумаціями — відкопує вбитих і закатованих росіянами по Бучанському та Бородянському районах. Безкоштовно. А потім відвозить їх до моргу. За свої гроші. Бо йому не все одно.

Ігор каже, що дуже не любить, коли його героїзують. Але я не можу з ним погодитись. Бо те, що він розвозив їжу в окупації, ризикуючи бути розстріляним чи потрапити під артобстріл, і те, як він допомагав і допомагає мертвим, заслуговує на найглибшу подяку від живих.

А ще Ігор каже, що готовий їхати на передову — у звільнений (у майбутньому — РЕД.) Сєвєр чи Марік і допомагати там загиблим бути знайденими, опізнаними й гідно похованими.

Ми зробили про цього чудового хлопця мінідок. Завтра — в «Єдиному марафоні». І не кажіть, що не попереджала.

Євгенія, Буча