24 лютого прокинулася від характерних звуків. Я з Донбасу, тому надії на те, що це комунальники сувають ящики для сміття, не було.

Далі як у багатьох: день у чергах, немає готівки, немає ліків, проблема з їжею… Сирени. До сховища не ходили — обладнали сховок у квартирі за правилами двох стін. Спали вдягнені, готові в разі чого виходити…

Виїхали 6 березня, корпоративна евакуація… Їхали мінібусом, забитим ущент. Спочатку на Хмельниччину, звідти — хто куди. Холодно, 26 годин у дорозі, ряди полишених машин обабіч траси, неймовірні черги на блокпостах (3 години, 2 години…). Наче не страшно порівняно з рештою співвітчизників, але двічі кидати життя у пащу війни — то боляче.

На фото — хвостова частина ракети, автостанція Видубичі, Київ, 6 березня.

Юлія, Київ