Моя мати сьогодні.

Вона провела з нами 10 днів у підвалі без світла, газу, тепла, води. Вона спала в шубі й шапці й зігрівалася сплячою на ній собакою Сансою, дивовижно витримано реагувала на обстріли й вибухи, вона спокійно продовжувала обідати, коли в наш будинок вломилися озброєні з голови до ніг російські солдати.

Коли Дмитро Т. вмикав на пів години генератор, щоб підзарядити хоч трохи девайси та прийняти душ (коли ще був газ), мама примудрилася пофарбувати волосся та накрутитись.

У свої 84 роки вона жодного разу не заплакала, не поскаржилася, витримала найважчу дорогу до Кишинева, ночівлю за мінусової температури в якомусь літньому таборі.

Я сказала мамі зібрати із собою лише найнеобхідніші речі. Після прильоту в Ізраїль і розбору речей з’ясувалося, що серед речей, які на пальцях можна перерахувати, необхідними для евакуації їй здалися високі гіпюрові рукавички.

Хіба ж можна зламати таких людей? Тим більше коли за спиною у неї великі країни: Україна та Ізраїль!

Юнна, Миколаївська область — Ізраїль

Читати оригінал російською мовою