Вибухи — два, з різницею десь у півхвилини, гучніший і тихіший — пролунали, коли я вдягала сукню. Оцей момент, коли вже вcтромила руки в рукава і стоїш, як з мішком на голові. «Надіюся, наші збили…» — подумала я. То було легковажно… але останні два тижні ППО все відбивала і ми розпружилися.

На моїй парафії не було загального Пасхального богослужіння через підвищені заходи безпеки в місті - у Вінниці боялися диверсій і терактів. І я чекала понеділка, щоб піти до церкви. Звечора домовилися зі знайомим водієм, щоб підкинув до міста.

Людей у храмі було небагато.

Відбій повітряної тривоги пролунав саме тоді, як заспівали «Христос воскрес із мертвих». І воно так дивовижно лягало одне на одне. Тричі співається «Христос воскрес» — тричі звучить відбій тривоги.

Я ніколи не забуду цього відчуття: «Сирена — Христос воскрес — відбій тривоги — із мертвих…»

…А коли вже після літургії, священник мовив традиційне казання — хтось із чоловіків, що прислужували у вівтарі, глянув у новини. І прошепотів щось на вухо священику. Священник затнувся, помовчав і ми пом’янули загиблих, хоча зазвичай це не притаманнао пасхальному тижню. Два влучання по області. Є поранені, загиблі. Працюють рятувальники. Цілили у залізничні вокзали — в Козятині та Жмеринці.

Пишуть, скільки? — питає мене старша пані на виході з церкви, дивлячись, як я витягаю смартфон.

Ні. Пишуть, що гасять пожежу.

Я якраз до церкви заходила, як їхали пожежні машини на Бар… І зрозуміла, що десь влучили, — хитає головою. — Іроди… До останнього надіялася, що наші збили…

Отакий другий день Великодня…

Зоя, Вінниця