Testimony Type: Вибране

333-05-03

Антон, Донецька область 333−05−03

Соледар. Пряма мова. Художник: «На початку лютого ми отримали наказ відбити одне село поруч із Соледаром. У мене було абсолютно чітке розуміння, що я йду в один кінець. Я помолився, поцілував хрест і пішов у невідомість. Від страху аж трусило, але я зібрав усі сили в кулак. Сонце сідало рано. Часу було мало. Розвідка сказала, що на позиціях, які ми мали зайняти, — чисто. Однак там ми наштовхнулися на росіян, яких …

Антон, Донецька область 333−05−03 Докладніше «

Неля, Київська область 377−10−02

Моя сорокова весна ЗвукВін розрізав наші життя навпіл, так само як розрізав собою чорне зимове небо. Пронизливий до болю свист, якого ти ніколи в житті не чув раніше. Звук страху. Звук смерті. Звук, який вирвав тебе не лише зі сну, а й з усього попереднього життя. Лише за кілька годин я дізнаюся, що це були ракети, які знищили «Мрію», найбільший літак у світі. А тоді я лише …

Неля, Київська область 377−10−02 Докладніше «

Ірина, Донецька область 313−05−04

16.03.2023 Я вирішила їхати в маріупольське пекло сьогодні. Кілька годин тому. Рік тому. Бо Юля жива і вона там, на сусідній вулиці біля розбомбленого сьогодні Драмтеатру. Вона передала папірець з кимось, що вона жива. Була. До цієї братської мегатонної бомби, що забрала життя пів тисячі людей під театром. Я бачила Юлю один раз у житті, але я добре знаю її чоловіка. Який мені дуже допоміг …

Ірина, Донецька область 313−05−04 Докладніше «

Наталя, Маріуполь 316−05−01

24.03.2022 Я лежала на дивані біля самого вікна, взута, одягнена, у куртці, затягнутій під підборіддя, з рюкзаком за спиною, до руки було прив’язано чотири повідці із собаками, собаки спали зі мною під ковдрами. Було дуже тихо, танки замовкали, три дні тривав танковий бій на сусідній вулиці Макара Мазая, він то наближався, то віддалявся. Один танк стояв біля нашого будинку, і коли він починав …

Наталя, Маріуполь 316−05−01 Докладніше «

Ангеліна, Буча 312−10−04

Цей день для мене виявився страшнішим, ніж 24-е. Досі ми ночували в будинку, попри те, що неподалік у Гостомелі йшли бої, і вибухи були весь час і страшні.Ранок 27-го почався з того, що тато сказав швидко всім йти у погріб, тому що бій наближається. Ми швиденько зібралися, взяли іграшок донечці, їжі якоїсь, зловили своїх псів і пішли ховатися. Трішки згодом мені написали знайомі …

Ангеліна, Буча 312−10−04 Докладніше «

Фосфорні бомби

Данило, Донецька область 290−05−03

Зранку подзвонила знайома. Привітала зі святом. Наговорила тонну приємних, але перебільшених прикметників типу найсміливіші, найсильніші й таке інше. Та сказала: «Пообіцяй мені, що ми зустрінемо перемогу разом». А я згадую жіночку на блок-посту… Ми переїжджали з одного місця після завдання на інше. Вже було темно. Біля блок-поста черга з авто. Ми їдемо без черги. Бачимо десь далі, десь на лінії зіткнення небо палає білим сяйвом. …

Данило, Донецька область 290−05−03 Докладніше «

Оксана, Маріуполь 215−05−04

30.04.22 Мами більше немає… Підірвалася на міні в Маріуполі… Останки тіла тато привіз на тачці додому… Це все, що дізналися. Там так само немає зв’язку. Отримали інфу через десяті руки. Навіть не знаємо дати смерті. Тато там залишився один. 27.05.22 P. S.Увесь цей час не було зв’язку з батьками. 27 квітня дізналася, що мама загинула 31 березня. На місяць пізніше, ніж це сталося! 20.06.22

Оксана, Маріуполь 215−05−04 Докладніше «

Тетяна, Сєвєродонецьк 299−15−01

Спогади Сьогодні нарешті зібралася з думками, хочу згадати все. Це дуже важко, всередині порожнеча та розпач. Як же треба ненавидіти людей, щоб вбивати та руйнувати їхні будинки. За що загинули діти? І зараз гинуть. На очах сльози вони заважають мені писати. Дуже гірко усвідомлювати, що ці нелюди позбавили тебе всього. Я ніколи не могла подумати, що ці «брати» так вчинять з нами. 24 лютого ми прокинулися від …

Тетяна, Сєвєродонецьк 299−15−01 Докладніше «

Аліна, Київ 281−26−03

Жінка в рожевій куртці намагається випхати на пандус підземного переходу дитячий візок. Ранок. Година-пік. Колеса завертаються, візок не їде, жінка мало не плаче. Щойно прийшов трамвай, перехід вирує. Жінка й візок миттєво стають перешкодою на шляху всіх, хто в перерві, поки ще є світло, але немає тривоги, намагається дістатися до роботи. — Я допоможу, — не питаю, а кажу. — Він не їде, — вона здмухує з розпашілого обличчя …

Аліна, Київ 281−26−03 Докладніше «