У Маріуполі є безпечний спосіб, щоб добратися волонтерам. Я знаю два такі шляхи. У місті є точки зі зв’язком, і я маю їхні координати. Це не так стрьомно, як сидіти під бомбардуванням у підвалі, наважуйтесь! Я можу розказати детально, що і як зробити оптимально. Людям необхідна вода і проста їжа (картопля, морква, цибуля, хліб тощо). М’ясо — це делікатес. Щось, що не потребує готування, — пластівці, каші швидкого …
Найсумніше оповідання тепер можу написати і я. Сьогодні, під завалами у Дніпрі, на моїх очах було врятовано молоду жінку, я бачила всі етапи. Упродовж двох годин рятувальники просто намагалися дістатися ближче. Це було диво. 20 годин, ніч, мінус 3 градуси. Катерина. Глухоніма. Це важливо. Уявіть собі - оголошується «хвилина тиші», коли на майданчику все змовкає, техніка зупиняється. Ми всі прислухаємось до будь-якого звуку. …
Ми ніколи не знаємо, хто вийде з автобуса «Восток SOS» пообіді. Бо зранку в нього спочатку сідають ті, хто записався вчора і кого ми могли врахувати. А вночі був обстріл і так вплинув на рішення людей, що вони — хто з маленькою сумочкою, хто на милицях, хто на візочку, хто своїми ногами, але в супроводі бабусі 90+ — стоять біля автобуса, готові їхати не куди, а звідки. З …
Це Андрій. Послухайте про нього трошки. Він того вартий. Нам було потрібно якось довезти до Харкова 20 тонн гуманітарки (ліки, їжа, рації, дитяче харчування тощо). Потрібен був водій із фурою. Усі сцикували їхати, бо «там жє стрєляют, я єбал туда єхать». Знайшовся один. Андрій. У нього ахуєнна фура MAN. У ній чисто, немов у реанімації (без жартів, ми знімаємо взуття, коли …
Історія одного фото. Цього хлопця в рефрижераторі в Бучі поряд з тілами побачили, мабуть, навіть у найвіддаленіших від України куточках світу. Його звати Ігор, йому 24 роки і, виявилося, що ми колись багато років жили на сусідніх вулицях. Він один з тих добровольців, що поїхали після деокупації Бучі збирати тіла вбитих росіянами містян. Два тижні він збирав і перевозив приблизно по 20 тіл щоденно. …
Моя дружина Аренда — з Голландії, тому посольство ще за півтора тижня до початку війни попередило нас, що необхідно виїжджати. Та ми не прислухались і залишилися вдома. Не вірилося, що буде повномасштабне вторгнення. Максимум, чого боялися, — серйозних воєнних дій на сході України. Тож, незважаючи на попередження, ми продовжували розвивати сімейний бізнес (маємо пекарню, кафе і центр для людей з інвалідністю, а ще я — директор підприємства, що виробляє суміші …
За 17 днів (26.02−14.03) у пані Стефанії переночувало зовсім не знайомих 25 людей, що тікали від війни з Києва, Харкова та Кривого Рогу. Найбільше було 11 людей одразу. Пізніше їх жінка розподілила до дочки та онучки. Здебільшого всі вони транзитом зупинялися перепочити перед перетином кордону. Жінка розповідає, що рада й такій компанії, адже чоловік нещодавно помер, а діти давно працюють в іншій країні. Подібні …
А ви знаєте, хто возив їм гуманітарку через Ладогу до блокадного Ленінграда? Багато хто возив. У тому числі і мій двоюрідний дід Науменко Григорій Євдокимович. Він помер кілька років тому, трохи не дотягши до ста. Ще 2014 діти не пустили в Київ на Майдан. Вже був і речі зібрав. А через ладогу їздив, примотавши руки до керма ганчір'ям і підпаливши те ганчір'я, аби тліло і не давало рукам відмерзати …
Дивні думки приходять в голову, коли біжиш із каструлею гарячого, як вогонь, борщу під артобстрілом. Добіжиш чи не добіжиш? Як залягти, не перевернувши каструлю? Куди ляже наступний прихід? Як ти будеш виглядати в калюжі з борщу, якщо теє… ну тойво… Що будуть їсти у відділенні, якщо не донесу? Словом, багато чого. Ми живемо поруч із лікарнею, тому вирішило братство доручити нам борщ. Гарячий, червоний, справжній. Бо у нас ще був газ удома. …
