Зранку подзвонила знайома. Привітала зі святом. Наговорила тонну приємних, але перебільшених прикметників типу найсміливіші, найсильніші й таке інше. Та сказала: «Пообіцяй мені, що ми зустрінемо перемогу разом». А я згадую жіночку на блок-посту… Ми переїжджали з одного місця після завдання на інше. Вже було темно. Біля блок-поста черга з авто. Ми їдемо без черги. Бачимо десь далі, десь на лінії зіткнення небо палає білим сяйвом. …
Жінка в рожевій куртці намагається випхати на пандус підземного переходу дитячий візок. Ранок. Година-пік. Колеса завертаються, візок не їде, жінка мало не плаче. Щойно прийшов трамвай, перехід вирує. Жінка й візок миттєво стають перешкодою на шляху всіх, хто в перерві, поки ще є світло, але немає тривоги, намагається дістатися до роботи. — Я допоможу, — не питаю, а кажу. — Він не їде, — вона здмухує з розпашілого обличчя …
Напишу, який мені дали позивний і чому. Бо це забавна історія. Їдучи на збори, я вдягнув усе чорне, бо це ж практично. Прибув у частину на Заході України, форму ще не видали, і я у цивільному пішов на обід. У їдальні на роздавальній лінії п’ять жіночок, віку моєї мами й старше. Я веган, тому нахиляюсь і дуже тихо, скромно (бо ще не знаю які порядки по їжі, чи можна взагалі обирати) питаю: — Пані, чи можете …
СНИ ПРО СМЕРТЬ Постійно хочеться спати. Втома хронічна. Ми тут вже другий тиждень. Ми їмо абрикоси, шовковицю, знайшли зеленковаті персики. Навкруги тиша. І це страшно. Тиша завжди несе щось неминуче, це затишшя перед бурею. Тиша в’язка і ми тонемо в ній ніби в прадавньому болоті. Тут вночі слухаєш все. Сови, кажани, шелест вітру. Прислухаєшся до звуків вдалині. Місто порожнє. Світло ліхтарів …
Я ЗНАВ УСІ ПІСНІ ПТАХІВ — Я хочу бути, як ви, військовим, — каже Андрій. Хлопцю десять років. Він одягнений у кольорові шорти та футболку. На голові - оливкова панама. Він усміхається, дивиться на зброю.— Піду вчитися на артилериста. Або ще щось… щоб пачками мочити русню. Я тут приніс… — простягає пакет із мінеральною водою та ще чимось.— Не треба.— Я сам заробив і купував вам.— Андрію, не треба, у нас усе є, — відповідає Бурий. Андрій ображається: — Але ж… я… …
У ТІНІ КОНСЕРВНОЇ БАНКИ Лише тьмяне світло саморобної свічки дає погляду вчепитися за щось. Частково видно дерев’яні лежаки. Гарячий вогник тягнеться догори. Тінь від консервної банки лягає вниз. У темряві бліндажа хтось зітхає, хтось промовляє: — Спати під землею — ніби в труні. — Труна — тісна. Це гробниця, — відповідає інший голос. Лежаки — у два яруси. Хлопці ліниво рухаються. Тісно та не зручно. Постійно щось муляє, …
Як боляче дивитися на вимушено покинуті села України. Звільнили село. А там порожнеча. Мешканців майже немає. Покинуті будинки. Бігають собаки, кішки… кролики, кури… пасіка. Яєць три десятки зібрали одразу. У будинках усе все: холодильник, пральна машина, комп’ютери, працює Wi-Fi. Оселилися відділенням. Знайшли телефон господаря. Отримали його вказівки, чим годувати й де взяти корм. Годуємо тварин. Чекаємо на його повернення додому. Бо ми Укри! І …
Думав, що я так надсадно ригаю від контузії, але ні. Просто після чергового бойового виходу подивився новини — виявляється, у нас усе добре і ми майже перемагаємо. На моїх не митих кілька діб руках — кров поранених і «двохсотих»: вирвані щелепи, пробиті животи, рвані боки, посічені ноги й руки, не кажучи про кульові… Відморожені пальці ніг; руки, що вже не могли заряджати магазин; пучки не чули патрон. Три …
Бахмут. Пряма мова Б.: Ми вийшли на позицію в жовтні. Нас було восьмеро. Ми зайняли точку в селі біля Бахмуту, в якому на той момент вже не було жодної вцілілої хати. Біля однієї з таких ми зробили вогневу позицію, на якій я безперервно працював протягом 41 дня. Спали в погребі, вдягнуті, не знімаючи взуття, натягнувши на себе два-три спальника. Щоночі ми відбивали по два штурми росіян. Під час одного зі штурмів ми обнулили …
